Таня Гроттер (частина 1-2)

Герман Дурнєв мав сто сімнадцять поганих настроїв. Якщо перший настрій можна було б охарактеризувати як злегенька поганий, то останній, сто сімнадцятий , можна було порівняти з добрим штормом балів на вісім. От у цьому, сто сімнадцятому настрої і повертався керівник фірми «Шкарпетки секонд-хенд» в той день додому.

В дорозі йому постійно чудилося, що інші машини майже не їдуть і він починав стукати долонею по гудку. Двічі йому здавалося, що гудок дуже тихій і він тоді висовував голову з вікна машини і горланив:
-Єй! Так і будемо повзти мов черепахи? Об’їхати не можеш, чи що? Мені треба вийти і дати в морду? Хочете довести до інфаркту хвору людину?
Хворою людиною, звичайно, був сам Дурнєв. Головною причиною, з якої в нього зіпсувався настрій, було почуття, що за ним хтось стежить і що над ним сміються якісь таємничі сили. Все почалося з самого ранку, ще по дорозі на роботу. Раптом в багажнику почало щось гупати. Так гупало і гуркотіло, що аж машина підстрибувала, але коли він вийшов подивиться що там таке, то в багажнику було пусто. Тільки Дурнєв сів за кермо, як виявилося, що до чолового скла приліплено його особисте фото з журналу. Все було так, якби знімок спочатку вимочили в калюжі, а потім вітер кинув його в скло.
Голова фірми так розхвилювався, що віддираючи фотографію від скла , несподівано відірвав собі частину голови разом з вухом. Побачивши в цьому погану ознаку, Герман Микитіч проковтнув разом тридцять кульок «Заспокою» і запив їх пляшечкою валеріанки.


Рейтинг записи:  2 Публикация Поделиться в Twitter   Поделиться в Facebook

Комментарии


© Разработка, заклинания и дизайн — Ностиэ & Менелион Эленсуле, 2010 — 2020